Покликання… Який же великий зміст вкладено у це непросте слово. Кожна мудра людина прагне в житті визначитись назавше у своєму виборі, зустрітись не на мить зі щастям, світитися долі. Вибір конкретного стану – чи не постійно актуальне питання, котре не раз досить важко вирішити без особливої допомоги Всевишнього. Тільки Він як всемогутній огортає наше земне буття: минуле, теперішнє і майбутнє. Лиш Його треба нам просити з твердою вірою показати саме ту дорогу, котрою маємо йти до мети… Повіривши у правдивість небесної щасливості, зможемо зазнати духовної радості вже тут. А що може бути від цього головніше?.. Та тільки вірмо, вірмо і знову вірмо!!! Життя іноді зав'язує хитро-мудрі вузли на нитці нашої долі, однак ми не самі – з нами Господь Бог, Рятівник людини. І Він радо допомагає охочим вибратись на волю з в'язниці тривог, розчарувань, прерізних бід…

«Виняткова доля людини, як стверджує Ралф Уолдо Емерсон, народитися для якоїсь справи, яка дасть можливість скористатися своїми здібностями і щастям…» . З погляду морального богослов'я, єдине справжнє покликання людини – це повністю реалізувати власну особистість, своє Боже синівство на службу братів, тобто суспільного колективу. Як дізнаємось, вже раніш професія означала загально людське існування, котре присвячене особливій меті і, як правило, на ціле життя.

Та професії змінюються. Це стало помітним, особливо зі зростом безробіття. У наш час, між іншим, покликання стало охоплювати теми «професії» й «кар'єри», всередині котрих людська істота, що перебуває в нестримному пошуку, стремить до самоутвердження. І як нам, хитким створінням, потрібно повестися не заблукати в цій круговерті, не загубитись надовго в таємничих лабіринтах власної долі? Спробуємо над цією дійсністю якось замислитись.

Ми всі без винятку покликані насамперед до життя, до життя з небесним Творцем, до співпраці з Божою ласкою. Покликані до різноманітних занять. А в цьому житті наче на довгій ниві…

Як уже відомо, існують на білому світі три таких життєвих стани: подружній, вільний і чернечий. Подружній стан установив сам Господь з метою продовження людського роду. Тож від нього й розгалужуються інші два стани. Покликання до батьківства не означає лишень мати дітей, це швидше є виконання функцій батька і матері. Пресвята Родина – добрий взірець для всіх християнських родин земної кулі. Вільний стан позбавляє нас піклування про сім'ю. У такому стані можна краще дбати про загальне добро своїх ближніх, творити з більшим запалом у молитві добрі діла тощо, адже людина не мусить виконувати родинних обов'язків. І останній монаший стан – це цілковите віддання себе на службу Богові та ближнім заради ж самого Господа, Його небесного Царства. Своєрідна посвята. Вузьку монашу дорогу окреслюють євангельські ради – вбогість, чистота та послух. Цей стан характеризується немалою жертовністю. Вищим від нього може бути хіба що священичий, бо це особливий привілей… Кожен зі станів накладає певні зобов'язання, здійснення яких впливає на реалізацію нашого життя, щастя чи нещастя, успіху або неуспіху…

При нагоді пригадується твердження українського філософа Григорія Сковороди про так звану «споріднену працю» кожен має робити те, до чого відчуває найбільше поклик… «Роби те, до чого народжений, будь справедливий і миролюбний громадянин, і досить з тебе» (Г. С.). Мандрівний мислитель не одружився, до монастиря не подався, хоч його палко заохочували… . Намагався залишатись собою.

Чимало видатних людей усіх часів наголошують на цій істині. Вони також старались віднайти в житті автентичне покликання. Віднаходили… Не раз пройшовши через «вогонь», «воду» і «мідні труби». За висловом Ліліана Сміта, доказом справжності будь-якого покликання служить любов до важкої праці, якої воно вимагає.

Між іншим, першохристиянська Церква визнавала християнина як покликаного. Взагалі у Біблії опис покликання досить вражає. Кажуть, що найбільше. Християнське покликання породжене Духом, а Дух же єдиний. У лоні цього покликання є різі «дари служіння… різні діяння», але в цій різноманітності харизм є тільки одне Тіло і тільки один Дух, один Бог (пор. 1 Кр. 12. 4-13). А сама Вселенська Церква розуміється як спільнота покликаних. Вона бо і «Покликана», і водночас «Вибрана» (2 Йо. 1).

Коли вести мову про покликання як таке, мається на увазі справа, пов'язана з певними вчинками, відповідним способом реалізації свого життя, а не володіння чимось. Незреалізоване покликання несе людині сум, незадоволеність життям, одним словом, екзистенціальну трагедію. Наше життя є немовби така собі «зебра», з білими та чорними смугами, «святами» і «буднями». Отож, зреалізування особистого покликання – тривалий процес, а не діло одного дня, тижня, місяця… . «Людина, яка розминулась зі своїм покликання, як зауважує розсудливо Оноре де Бальзак, нещаслива, вона стає сумною і безрадісною; вона страждає, а страждання озлоблює». Отак!

Тому варто слухати охоче голос свого серця, голос Божий, та просити в Господа ласки розпізнання нашого правдивого покликання, щоб не мандрувати довго без мети притемненими манівцями життя. Тільки Творець допоможе надійно розвіятись неспокійним ілюзіям, подати в руки міцний та надійний факел віри у Нього, Свої невмирущі істини. Ми є учасниками небесного покликання. Мовить старозавітній пророк Ісая: «Господь покликав мене від утроби, від лона матері моєї назвав моє ім'я…» (Іс. 49, 1).

Людство вельми потребує добрих досвідчених лікарів, священиків, господарів…«Кожна людина має покликання духовної діяльності – постійного пошуку правди і змісту життя» (Антон Павлович Чехов). З Богом почуватимемось не як та пташина у клітці, а радше як на гілці. У цьому й полягає суть християнської свободи. Варто вже тепер собі збагнути те, що всяке покликання є наче хребтом людського життя. Щаслива чи нещаслива доля залежить теж і від нього, як бачимо з усього. І, звичайно, від Володаря володарів – Господа Бога. Полюбімо сильно Життя...